Руїна

Хронологія останніх років у тезах

1638-1648.

Т.зв. «золотий спокій» в Речі Посполитій, час найсильнішого соціального, релігійного та національного гніту русинів, втікачі від польського режиму активно колонізують Дике Поле і Слобожанщину.

1647-1648.

Дрібний шляхтич Зиновій Богдан Хмельницький входить в конфлікт з місцевою адміністрацією Чигиринського староства і, вирішивши добиватися справедливості силою, подається на Запорожжя. Січ підтримує Хмельницького і проголошує його гетьманом. Хмельницький входить в дипломатичні стосунки з сусідніми державами, одержує підтримку від турецького султана та військову поміч од кримського хана. Повстаня переростає в народно-визвольну війну. Після кількох гучних перемог над польськими військами Річ Посполита, де ще й помер король, лежить беззахисна перед козаками, але лояльний державі Хмельницький не наважується на розвиток успіху та згортає наступ. Завдяки козацькій підтримці на трон сідає Ян Казимір. Хмельницький з тріумфом в’їздить до Києва. Тут він бере шлюб з жінкою свого особистого ворога Мотроною Чаплинською.

1649.

Після зустрічей з київським православним духовенством та єрусалимським патріархом Хмельницький переймається ідеями «удільного руського князівства» (тобто автономії або навіть незалежності України) та захисту православ’я. Незгодна з такою постановкою питання, Річ Посполита поновлює війну, яка проходить доволі погано для неї. В критичний момент татари замиряються з поляками. Як результат, укладено перемир’я — Зборівську угоду, що затверджує автономію Війська Запорозького (офіційна назва України), але не вдовольняє жодну зі сторін. В якості плати за військову поміч Хмельницький дозволяє татарам узяти в ясир, як кажуть літописи, сто козацьких городів на Волині та Поділлю, кілька десятків тисяч народу уведено в рабство.

1650.

Ідея розриву з Польщею остаточно заволоділа Хмельницьким, він активно шукає політичних союзників, кожному з яких обіцяючи підданство: Туреччина, Московія, Швеція, Валахія, Крим, Трансильванія, Молдова. Гетьман проводить адміністративну реформу: тепер Військо Запорозьке ділиться на два десятки полків, а ті – на сотні. Намагаючись започаткувати династію та оженити сина на венценосній особі, Хмельницький влазить в молдавську усобицю.

1651.

Польща поновлює воєнні дії. Поділля вирізано через пасивність гетьмана. Військо литовського гетьмана Радзивіла захоплює і випалює Київ. Хмельницький веде військо в похід, а в цей час його син Тимофій Хмельниченко вішає мачуху за зраду батькові. У вирішальній битві під Берестечком, де татари несподівано відступають, козаки зазнають поразки, а під Білою Церквою поляки закріплюють свій успіх. Нове перемир’я – Білоцерківська угода – значно обрізає завойовану раніше автономію. З Правобережжя, куди повертається шляхта і починає репресії проти повстанців, люди активно емігрують до Слобожанщини.

1652.

На українсько-польському кордоні тимчасове затишшя, але в молдавській усобиці як головні актори беруть участь з одного боку козаки, з іншого поляки. В битві під Батогом козаки з татарами ущент розбивають польське військо, а кілька тисяч полонених жорстоко страчують, мстячися за Берестечко. Тимофій Хмельниченко одружується на молдавській князівні Розанді Лупул. Богдан Хмельницький проводить каральну експедицію проти втікачів за московський кордон на Слобожанщину.

1653.

На Поділлі поновлюються бойові дії і в битві під Жванцем татари знову зраджують Хмельницького, сепаратно замирившися з поляками. Поновлено дію Зборівської угоди. Хмельницький активно добивається московського підданства. Генеральний писар Іван Виговський, що останні роки шпигує при гетьмані на користь царя, виступає головним лоббістом московської орієнтації. В Молдові знову піднімається усобиця, в якій знову головними дійовими силами виступають поляки та козаки, у битві під Сучавою Тиміш Хмельниченко гине, Богдан впадає в глибоку депресію і не заважає полякам винищувати Поділля та Волинь – виникає широкий пограничний пояс «пустелі» між Гетьманщиною та Річчю Посполитою.

1654.

На раді в Переяславі Малая Росія приймає підданство московського царя на правах широкої автономії, яку кожна зі сторін розуміє по-своєму. Багато соратників Хмельницького та духовенства уникають присяги цареві і не згодні з цим союзом, але більшість народу — за. Татари напряму заявляють про розрив союзу з козаками і свою поміч Польщі. Московські та козацькі війська успішно громлять польські й литовські сили. Завойовано половину Білорусі, де одразу ж виникає конфлікт: козаки хотіли прилучити білоруські землі до України, москалі – до своєї території, надалі цей конфлікт продовжуватиметься і навіть виливатиметься у бойові зіткнення. Швеція починає війну проти Речі Посполитої за Курляндію та Прусію. Кримський хан проводить страшний похід на Україну: десятки тисяч людей потрапляють у полон.

1655.

Битва під Охматовим на Дрижиполю між козаками та стрільцями з одного боку та поляками й татарами з іншого, в якій не перемогла жодна зі сторін. Поділля розорене татарами ущент. Козацько-московські сили продовжують війну, захоплено всю Білорусь. Шведські війська вздовж і поперек проходяться землями Речі Посполитої: шведи займають Східну Прусію та Курляндію, захоплюють Познань, Варшаву і Краків, Литва визнає зверхність шведського короля. Під владою Хмельницького опиняються все Поділля, Волинь, Галичина, Полісся, південь Білорусі. Негаразди у козацько-московських стосунках, суперечки щодо білоруських земель та втікачів на Слобожанщину, нова каральна експедиція Хмельницького проти них. Польща обіцяє цареві Олексію Михайловичу польську корону взамін на мир після смерті Яна Казиміра.

1656.

Боячись посилення шведського короля Карла Густава та купившись на обіцянку польської корони, московський цар без участі послів з України підписує з поляками Віленське перемир’я і оголошує війну Швеції. Ображений Хмельницький, формально не розриваючи союзу з Москвою, створює антипольську коаліцію зі Швецією, Бранденбургом, Трансильванією, Валахією, Молдовою та Литвою, заявляючи, що в разі чого готовий і москалів бити. Результатом коаліції планується розділ Польщі між її учасниками і перетворення Гетьманщини на Велике Князівство Руське з Хмельницьким в ролі спадкового князя.

1657.

Раптовий удар Данії та Московії змушує шведського короля вивести свої війська з Польщі, так само відводить свої сили Бранденбург. Трансильванське військо князя Ракоція розбито польним гетьманом Стефаном Чарнецьким, а козацька експедиція, що мусила йому допомогти, вертається ні з чим. Поляки вертають собі більшу частину втраченої території. Хмельницький в гніві велить розстріляти командирів невдалої експедиції – Ждановича, Богуна та інших, але 6 серпня гетьман вмирає. На старшинській раді гетьманом обирають Юрія Хмельницького, але через його неповноліття тимчасово гетьманом призначають генерального писаря Івана Виговського. Виговський проголошує свою лояльність Москві і просить царя затвердити його вибір. Запорозька Січ з кошовим отаманом Яковом Барабашем на чолі обурена, що запорожців не запрошено на вибори гетьмана, а на раді були лише прибічники Виговського, заявляє, що не підкориться йому, до запорожців примикає полтавський полковник Мартин Пушкар – вони пишуть цареві наклепи на Виговського та счиняють бунти проти нього. Кожна зі сторін конфлікту, намагаючись забеспечити собі ласку царя, все більше здає автономність Гетьманщини, пропонуючи завести московську адміністрацію, ввести московські війська в головні міста України, знизити кількість козацького реєстру, збирати податки не в гетьманську, а в царську скарбницю тощо. Одночасно Виговський веде переговори з поляками, які стали значно поступливішими, щодо умов замирення з ними. Цар намагається помирити гетьмана з Пушкарем, але надто мляво, не наполегливо, підтверджує гетьманство Виговського, але не осуджує і Пушкаря з запорожцями, веде з ними переписку, приймає їх послів і т.п.

1658.

Спеціально збирається нова рада в Переяславі, де присутній царський боярин як наглядач за законністю виборів та на яку запрошено Пушкаря з Барабашем, але ті не їдуть. За ними вислано корпус у кілька тисяч війська з Сербином, Дорошенком та Богуном в голові, але пушкарівці розбивають його. Виговський як колишній польський прибічник та як новий магнат не користується довірою простого люду, «черні», а Пушкар ширить чутки, що він продався ляхам, тож повстання проти нього шириться по Лівобережжю. Цар знову підтверджує Виговського на гетьманстві, але не квапиться вислати військову допомогу, про яку той його благає, натомість з охотою виряджає воєвод до «українних городів», виконуючи гетьманське «бажання» і уміло граючи на протиріччях поміж козацькою старшиною. Тим часом пушкарівці плюндрують Східну Україну, граблять та вбивають мешканців міст, лояльних гетьманові. Виговський збирає військо проти них, але козаки нерадо йдуть в нього, не бажаючи бити своїх же. Виговський поновлює союз з кримцями і одержує від них військову допомогу. Війська гетьмана разом з татарами громлять запорожців та полтавчан, Пушкар гине, а Барабаш тікає до московського воєводи Ромодановського, воліючи «ліпше бути страченим рукою царя, аніж од поганих смерть прийняти», той бере його під арешт. Виговський за їх послуги оддає татарам на поталу Полтаву, Прилуки та інші міста, що підтримали Пушкаря, і проводить масові репресії проти старшини, яка підтримала повстання, і тих, хто не взяв участі в останньому поході проти повстанців, чим одлякує від себе лояльну старшину. Вважаючи, що москалі хочуть заховати його ворогів від помсти (насправді їх саме вислали на суд до Києва), гетьман атакує київську залогу московитів, нападає на московські війська, захоплює і страчує Барабаша. Козацтво враз поділилося на лояльних гетьманові і тих, хто бачить його зрадником. Шукаючи союзників, Виговський спішно підписує Гадяцьку унію з Річчю Посполитою. Головним лоббістом цієї угоди був Павло Тетеря. За нею Україна під іменем Великого Князівства Руського або Війська Руського на рівних з Польщею та Литвою утворює союзну державу. Попри всю удавану демократичність та автономічність Гадяцьких статей на ділі цей договір не був майже нічого вартий, а головні досягнення Хмельниччини – свобода соціальна та політична – на практиці скасовувалися, козацтво підлягало обмеженню в числі і правах, селянство поверталося до кріпацького стану, а власної політики Україна проводити не могла. Це спрацювало як бомба: громадянська війна в Україні входить у свою активну фазу, Лівобережжя здебільшого підтримує промосковську орієнтацію, Правобережжя – пропольську або просто автономістську.

1659.

Невдоволення Виговським серед старшини і черні росте з кожним днем, під боком самого гетьмана зріє змова, під час бойових дій козацькі полки постійно переходять з одного боку на інший, дезертують, зраджують одне одного. Найбільша битва цієї війни – Конотопська, в якій козацько-татарсько-польське військо ущент громить московсько-козацькі сили – не дає ніяких результатів: в масах Виговського вважають зрадником і запроданцем полякам. Недавні соратники Богун, Сірко, Дорошенко, Сомко, Золотаренко очолюють повстання проти нього, піднявши як прапор ім’я Богданового сина. Не видячи змоги упоратися з ситуацією і боячись за долю своїх рідних, що стали заручниками, Виговський складає булаву. На новій раді в Переяславі гетьманом проголошено Юрія Хмельницького, який підписує з Москвою нові умови підданства, за якими Малоросія ще більше урізається в правах і свободах. Це одразу підриває авторитет нового гетьмана і викликає нову хвилю повстань. Щоби заручитися підтримкою Січі, Юрій висилає на Запорожжя посланцем Івана Брюховецького.

1660.

На Волині, під Чудновим, велике польсько-татарське військо розбиває московсько-козацькі війська, і новоспечений молодий та безвольний гетьман, щойно принісши присягу Москві, присягає польському королеві та підписує нову унію з Річчю Посполитою, але на ще гірших умовах, аніж були у Гадяцькому трактаті. Звичайно, він одразу ж має йти війною проти московитів і, звичайно ж, майже все Лівобережжя виступає проти нього. Очолили повстання Яким Сомко, Іван Богун та Василь Золотаренко. Запорожці, обравши кошовим Брюховецького, також виступили проти Хмельниченка.

1661-1663.

Громадянська війна йде з перемінним успіхом. Лівобережна старшина обирає гетьманом Сомка і протягом цих років більшість полків північно-східної України визнають його владу, але цар тягне з підтвердженням його гетьманства. Богун потрапляє до польського полону. За Юрія Хмельницького б’ються Павло Тетеря, Михайло Ханенко, Григорій Гуляницький і Петро Дорошенко. Польський король випускає з тюрми Івана Богуна, взявши з нього присягу вірності і обіцянку битися проти москалів. Запорожці обирають гетьманом на противагу Сомкові Брюховецького, Миргород та Полтава визнають його владу, але цар і цього разу не поспішає затвердити гетьманство.